Посвіт

Часопис №4 (21), жовтень – грудень 1995 Українського центру культурних досліджень Міністерсрва культури України                      

Ганна Приходько
 Викладач муз.-пед.
Факультету
Сумського педінституту ім. А. С.
Макаренка

Нев'януча Мальва 

             Вже набили оскомину розмови про наші матеріальнв та духовні негаразди, всілякі пророцтва про занепад культури, кінець світу... І мало хто, напевно, усвідомлює, що гряде не кінець, а народження нового світу в надрах конаючого старого. Ш в економіці і в духовній сфері під тягарем хаосу, зламу старих відмираючих форм матеріального і духовного буття зароджуються, як проліски в снігу, нові.

 Кому б, здавалося, зараз є діло до розвитку “серйозної” української музики? У відповідь на це питання ввам запропонують у кращому разі поцікавитися, коли музиканти в останній раз отримали свою платню. Але ж ось, попри все, щось змінюється, зрушується з місця – і двічі на рік відбуваються у столиці Міжнародні музичні фестивалі, і знаходиться американськиі дядечко з мільйонним капіталом на ім'я Мар'ян Коць і започатковує міжнародний композиторський конкурс у Києві, на якому представляють свої кращі твори композитори з усього світу. І двічи вже отримує нагороди на цих конкурсах молода композиторка Галина Овчаренко.           

Конкурс, який відбувся в рамках “Київ-Мюзік-Фест- 92” був приурочений до тієї скорботної дати в українській історії, яку більше півстоліття відзначали всі українці, поза Україною сущії, і про яку мовчала офіційна преса. Наближалася 60 –та річниця Великого голодомору року 33-го, і за умовою твори, представлені на суд слухацької аудиторії, мали бути присвячені саме цій страшній і незабутній даті.          

Скільки ж духовної мужньості повинен був мати митець, щоби засобами музики відтворити жахливі картини, від згадки про які навіть в архівних документах – і то кров стигне в жилах. А якщо митець жінка? Як їй пропустити через себе оте страшне духовне пекло, які знайти звуки, гармонії, щоби змалювати оті апокаліпсичні картини, перед якими меркнуть усі видіння пекла і страшного суду? Сама ж, на щастя, не пережила цього. Тому, напевно, одразу вирішила: треба брати в спільники слово. Але ж чиє? Багато часу спливло в пошуках по архівах, багато страшних таємниць розкрили вони зі своїх глибин, але по-справжньому вималювалась ідея твору, коли наштовхнулася Галина Овчаренко на поетичні рядки Валентини Отрощенко – поетеси, що теж не пережила особисто жахи тієї лихої пори, але зуміла не протокольно, не архівно – за законами високої поезії – до космічних масштабів піднести оте не всеукраїнське, а вселюдське лихо.           

“... Обпалена мальва на вустах старого лірника” – який глибокий і страшний у своїй нещадній точності образ: символ безпросвітної, невблаганної біди, скоєної над Україною. Він дав назву творові, написаному для хору, оркестру,читця та дисканта. Починається твір зі самотнього, наче передсмертний стогін у моторошній тиші, протяжного звуку. Вже потім накладається на нього бентежний голос актриси, що вимовляє перші карбовані рядки. А тоді підхоплять, застогнуть розпачливі жіночі голоси, наче сама земля українська заб'ється, захрипить у передсмертній агонії, накладуться на них мертвотні хорали басів, і флейта видихне скупі, уривчасті фрази, що несов умирають разом із останнім диханням сопілки у костеніючих пальцях... І коли вже не стане сили чути отой стогін і голосіння – проріжеться крізь нього дзвінкий голос хлопчика: “Господи, не дай перемерти”... Мов заклинання з майбутнього, з Вічності голос надії, непідвладний темряві і смерті, адже “поки кує зозуля – життя стоїть на колінах”... І перший порух душі, коли западає тиша після останньої ноти – схилити коліна перед оцим безміром страждання, що досі холодит пам'ять, уяву, студить кров уже в наших жилах, нащадків...       

Це вже потім приходять думки про майстерність, з якою відтворено оту рукотворну есхатологію сталінської доби, про оригінальність, сучасність музичної мови, яка спирається на новітні засоби виразності, точність, гнучкість розкриття поетичного тексту. Все це є в “Мальві”, але усвідомлення цього приходить уже згодом, коли трохи відходить душа від емоційного шоку, потрясіння, викликаного музикою. Нічого в ній немає від коньюктури, заданості. Глибинне, вічне проступає за реаліями конкретної історичної доби, піднесеної до біблійського, вселюдського масштабу узагальнення...